Історія
Як повернувся кейлі
Від мандрівних учителів танців до Гельської ліги, першого гурту для кайлі на ірландському радіо та пабних сесій 1960-х: довге відродження ірландського танцю.
Оберіть вечір біля річки Ліффі ↗Швидка відповідь
Кейлі зберігся як сільське зібрання і був відроджений навмисно. Гельська ліга, заснована у 1893 році, популяризувала ірландський танець поряд із мовою; кейлі-танці були зібрані та кодифіковані на початку двадцятого століття; перший кейлі-гурт був створений для радіо у 1926 році. Після десятиліть обмежень традиційна музика повернулася до пабів у 1960-х, а сценічний номер 1994 року розніс степовий танець по всьому світу.
Слово про компанію
Céilí походить від давньоірландського слова céle, що означає «супутник», і саме в цьому його суть: у найпростішому розумінні це слово означає просто товариський візит. Задовго до того, як воно почало означати танцювальну програму, céilí був вечором у товаристві — з музикою, танцями та розмовами. Такі зібрання були звичними в ґельськомовних частинах Ірландії та Шотландії й мандрували разом з емігрантами до Канади, Сполучених Штатів, Австралії та Нової Зеландії. Вечеря-шоу céilí — це театралізований нащадок того сільського вечора.
Танцмейстери та скрипки
Свідчення сімнадцятого століття показують, що танці вже були широко поширені по всій Ірландії. У 1674 році письменник Річард Гед описав Ірландію фразою «у кожному полі — скрипка» і розповів про танці, що супроводжували її. У вісімнадцятому столітті, коли скрипка поширилася з континентальної Європи, мандрівні вчителі танців переїжджали з місця на місце, навчаючи па, часто на столах у невеликих кімнатах. Старовинний степ-данс, який досі практикується, залишається близьким до того, чого навчали ті майстри дев'ятнадцятого століття.
Гельська ліга
Гельська ліга, заснована 1893 року, мала на меті зміцнити ірландську культурну незалежність через мову, літературу та автентичні традиції, зокрема спів і танці. Її відділення по всій Ірландії пропонували заняття з танцю, музики та співу, а ірландський кейлі знову набув популярності в рамках цього ширшого відродження. Танці кейлі збирали, відроджували та кодифікували в першій чверті XX століття, а 1929 року Ліга заснувала Ірландську танцювальну комісію для стандартизації викладання та змагань.
Гурти на радіо
Жива музика для кайлі-танців набула власного формату 1926 року, коли Шеймус Кленділлон, музичний директор Radio Éireann, зібрав перший у Ірландії кайлі-гурт, аби забезпечувати танцювальною музикою свої студійні програми. Кайлі-гурти виросли в окрему традицію, а від 1950-х у них набув популярності піаністичний акордеон. Гурт для вечері-шоу з його поєднанням мелодійних інструментів і рівним ритмом є частиною тієї традиції — грати для танцюристів, а не лише для слухачів.
Обмеження та повернення
Незалежність принесла з собою й власні труднощі. Закон про публічні танцювальні зали 1935 року означав, що для публічних музичних і танцювальних заходів була потрібна ліцензія, а через тривалу еміграцію значна частина традиційної музики перемістилася до приватних осель. Вона повернулася через паби: мігранти, що поверталися, переконали власників проводити сесії на початку 1960-х, і вже за те десятиліття дублінські паби влаштовували власні сесії. Comhaltas Ceoltóirí Éireann, заснована 1951 року для збереження музики, та її фестиваль Fleadh Cheoil допомогли розпочати відродження.
Від Євробачення до вечері за столом
Остання велика зміна відбулася на сцені. Ірландський танцювальний номер у перерві конкурсу Євробачення 1994 року, виконаний у Point Theatre у Дубліні, виріс у театралізоване шоу, яке згодом об'їздило весь світ і зробило степовий танець відомим далеко за межами Ірландії. Воно також послабило старі правила, додавши рухи руками та театральні костюми. Вечеря-шоу зі степовими танцюристами та завершальним кейлі спирається на обидві лінії цієї історії: сценічний спектакль і давніше уявлення про вечір, проведений у товаристві.
Джерела